Add your promotional text...
У жовтні 2024 року обмеженим тиражем вийшла друга книга Сергія Новікова про пригоди французького дворянина Мішеля де Граммона під назвою «Іспанський слід. Капітан де Граммон». Не діставшись широкого кола читачів, книга розійшлася серед найближчого оточення.
Одним із перших прочитавши новий роман, добрий друг письменника висловив жартівливу рецензію, мовляв, читається швидко, а пишеться якось «надто затягнуто».
Організатори клубу Grammont вирішили з'ясувати у автора, звідки з'явився цей проект і що не так з його творчою діяльністю, адже очевидно, що рукописи бестселерів натхненно клепаються на друкарській машинці за лічені дні. Потім стос аркушів передається видавцеві, і через місяць-другий, поскрипуючи пером і подумки прикидаючи, куди витратити нечуваний гонорар, творець всього цього свавілля вже ставить автографи на тільки-но віддруковані, що пахнуть свіжою фарбою обкладинки товстенних томів.
Давайте розберемося.
Віднедавна набула популярності тенденція трансформування художнього твору на комп'ютерну гру. У нашому разі сталося з точністю до навпаки.
На початку XXI століття фанати ігор про вільних здобувачів морів взялися за розробку комп'ютерної гри «Корсари. Історія пірата», що є некомерційним доповненням до «Корсарів. Місто загублених кораблів», (Seaward, Akella).
Відтак С. Новіков написав кілька незалежних квестів до цієї гри, і йому запропонували стати сценаристом основного сюжету національної французької лінії, з правом самостійного вибору головного героя. Проблем із адаптацією персонажа не виникло. Легендарний капітан зайшов у сюжет, як до себе додому. Слово по слову, і ось на початку червня 2008 року на радість геймерам груха з'явилася у вільному доступі.
Тут і виник парадокс.
Згідно з наявними загальновідомими джерелами Мішель де Граммон - пірат, дворянин, уродженець Парижа, улюбленець жінок, рубака, грубіян і в цілому гарний хлопець. Але після того, як автор сценарію перелопатив гори історичної та псевдоісторичної документації у спробі докопатися до суті, він мимоволі схопився за голову.
Мішель де Граммон виявився не простим дворянином, а нащадком старовинного роду лицарського достоїнства, що бере початок у XIII столітті від феодального дому, засновником якого був високоповажний барон Гійо де Гранж.
Роди́на Гранж дарувала світу як мінімум півсотні лицарів, десятки баронів, графів, маркізів, осіб вищого духовенства і своєю стародавністю не поступалася навіть монархічному роду, який на той період часу всіма силами сприяв занепаду політичної та фінансової могутності феодалів.
Мішель Франсуа Сьєр де Граммон, ось так, із частинкою «де» і ніяк інакше, справді опинився в Новому Світі через дуель, але всю каденцію перебування на Карибах ходив виключно під прапором рідної Батьківщини, бився і досяг неабияких успіхів на благо своєї країни, за що і був нагороджений Людовіком XIV титулом лейтенанта короля (особа, яка виконує у певній місцевості обов'язки монарха).
Безмежна довіра найпрогресивнішого вінценосця в історії Європи проявилася ще й у призначенні де Граммона на посаду губернатора французької частини острова Еспаньйола (Гаїті). Але через нез'ясовані трагічні обставини до обов’язків губернатора він приступити не встиг.
Таким чином, Мішель де Граммон жодного відношення до кривавого берегового братства не мав. Так виникла потреба захистити репутацію людини та відновити історичну справедливість.
Перша книга "Верф долі" писалася 14 років. Звичайно ж, не по одному розділу на рік. Сюжет ламався, рвався, а часом робота над ним зупинялась на два-три роки. А коли автор згнітивши серце знов діставав з «довгого ящика» столу рукопис і струшував шар пилу з уже написаних розділів, то знав напевно – цього твору йому не здолати, і він точно ніколи не вийде у світ.
На щастя, він помилявся.
Підбиваючи підсумки, хочеться додати – незважаючи на те, що ідея створення книги зародилася на тлі захоплення корсарською тематикою, роман не можна віднести до жанру мариністики. Тут більше про людські стосунки, дружбу, кохання, курйозні життєві ситуації, а загалом – про пригоди.
В якості історичної довідки: єдиною гілкою сім'ї Граммон, що зберіглася до наших часів, вважається рід Граммон-Мелізей, який отримав титул маркіза шляхом перетворення землі Віллерсексель на маркізант. І зараз у цій французькій комуні пам'ятками архітектури є замок Граммон та госпіталь Граммон.
Замок Граммон
